Настільна лампа яскраво світила на будильник, який показував половину
дванадцятої дня. Коли Андрій поставив свою праву ногу на підлогу,
намацуючи тапок, його очі ніяк не могли усвідомити побаченого. Він не
міг зрозуміти, що він робить посередині робочого дня в абсолютно чужій
кімнаті. В пам'яті пробивались тільки деякі моменти вчорашнього дня.
Андрій пам'ятав, що після занять в школі він пішов до Лесі додому,
оскільки вона захворіла. Але це аж ніяк не її квартира! Андрій
Баламут знав, що залишатись наніч у своєї дівчини він не міг, тому він
захотів спочатку знайти десь поблизу вікно, щоб впізнати хоча б вулицю,
на якій знаходиться. З шиби, що знаходилась ліворуч від ліжка, на
Андрія здивовано дивилось його обличчя, від чого останній побілів зі
страху, аж поки не вияснив, що дивиться у дзеркало.
- Петрику! Вставай!
- Вже встаю!
Андрій сам здивувався своєму занадто високому голосу, адже в нього
мутація вже відбулась. І чого це він відповідає на ім'я якогось там
Петрика?
- Ну то як, ти встаєш, чи тебе силою відвести в садок? - в кімнату
ввійшла літня жінка, чомусь одягнена у голубу накидку, схожу на
пеньюар. На диво, Андрієві губи знову понесли звуки, що нагадували
Лесин голос.
- А може, ти сама підеш в садок? - Баламут не сподівався, що крикне на всю силу.
- Любове моя! Де ти пропадав так довго? Андрійчику! - зненацька з боку вікна до свого коханого прибігла Леся.
- А-а… - Андрій ніяк не міг второпати, що він робить серед цього бедламу.
- Так-так, - Леся, як звичайно, підняла свій "курносик" догори - ми
сьогодні обов'язково йдемо до театру. Там сьогодні показують Шекспіра.
"Майстер та Маргарита".
- Але… "Майстер і Маргарита" - це Булгаков… - в голові у Баламута крутились різні пусті думки. Одну він зловив: "Хто я?"
- Хто? Ну так, Мольєр. А я що говорю? Ти читав цю новелу? Чоловік розказує про свої комуністичні ідеї. Про те, як вбив маму.
- Ну звичайно, Олесю!- Андрій обняв дорогу йому дівчину.
- Ти ж знаєш, я не люблю, коли ти мене називаєш Олесею!!! - вона
повернула голову зі своїм чудовим темним волоссям, прокрикуючи ці
слова. Акустика затримала їх на декілька секунд.
На цей раз Андрія чекала ще одна несподіванка: в Лесі на устах виднівся вузький струмок крові.
* * *
Бездоганний учень з бездоганною репутацією, бездоганними дру зями,
бездоганними батьками та бездоганною дівчиною Андрій Баламут в жасі сів
на своє ліжко. Маленькі крапельки поту на лобі свідчили про те, що
тільки що йому наснився жахливий сон. Раптово задзвонив будильник. Він
показував половину сьомої ранку. "Добре, що не він мене розбудив" -
Андрій досить легко вимкнув свого будильника. Виглядав той просто:
квадратний, рожевого кольору, стрілки та позначки чорні. Одна стрілка
відрізнялась від інших - будильна - вона була червоною.
Андрій встав, помахав руками для розпрямлення хребта, та вирушив до
ванної кімнати. Як завжди, вона була зайнята батьком Андрія - Василем
Глібовичем Баламутом.
- Ти ще довго? - Андрій не хотів спізнюватися до школи, бо в нього
першим уроком мала бути контрольна з Алгебри. Алгебра була потрібна
йому для вступного екзамену в універ. Пройшовши декілька кроків до
вітальні, Андрій помітив, що на стіні замість портрета Тараса Шевченка
висить портрет Олександра Пушкіна.
- Мам, а де Шевченко?
- Ми з татом вирішили повісити її в себе. А Пушкін нічим не гірший від нашого.
- Ну так… - Андрій не хотів сперечатися.
- Все, можеш йти. - Василь Глібович вийшов з ванної, надухм'янений після "сильного" гоління.
- Угу… - син був замучений нічним жахом, йому постійно виднілася розчербоніла губка Лесі.
Після миття, гоління, вдягання та їдження, Андрій взяв наготований
звечора рюкзак і відкрив двері. Як звичайно, ліфт не працював, тому
здібний учень бішов сходами. Коли вже проходив поруч свого сусіда, то
почув, що ліфт почав нервово рухатися. "Весь час так". Юний Баламут
несподівано для себе побачив, що сходить вниз він занадто довго. А жив
він на п'ятому поверсі. "І чого ці сходи такі довжелезні?" А сходи все
продовжували йти вниз і вниз. "Напевно, треба піднятися наверх. Чого я
з самого початку не додумався? "Та коли Андрій почав сходити нагору, то
побачив, що стоїть посередині довгого коридора, яким ходять люди в
чорних плащах і возять перед собою тачки з якимиси деталями. Андрій
подумав, що він все-таки зайшов занадто низько в підвал, і тепер він
зможе вибратись до своєї квартири тільки ліфтом.
Зайшовши у вузьку кабінку, він натиснув номер "5". Коли двері
розчинились, то Андрій побачив, що перед ним розташований такий ж
коридор, по якому ходять подібні люди, тільки тепер вони були одягнені
як двірники, в оранжевий одяг. Баламут їздив ліфтом разів з сім, аж
поки…
Задзвонив будильник. Андрій відкрив очі, пам'ятаючи про якісь сни, але
не пам'ятаючи їхнього змісту. До кімнати зайшла мама, говорячи:
- Ти часом не хочеш пиріжечків з м'ясом? - вона прихилилась просто до очей Андрія, від чого той закричав.
Задзвонив будильник. Андрій з криком вскочив з ліжка. Його ноги плавно
вступили в м'які тапочки. "Я ж не маю м'яких тапок" - Андрій сидів
посередині великого залу, схожого на замок Снігової Королеви.
Задзвонив будильник. Андрій сидів за столов у їдальні. Навколо літали ложки та вилки…
