- Слухай, а скажи-но, ти дійсно філософ?
- Я не знаю. Я знаю тільки те, що я думаю.
- Та-ак, вже перші слова пішли. А скільки тобі років?
- Це вже скільки захочеш. Хочеш - тридцять, хочеш - п'ятдесят, хочеш - сто. На вибір.
- Ну і про що ти думаєш, філософе?
- Я? Про все. Просто думаю. От подивися: йде людина. І вона про щось
думає. Людина не може ні про що не думати. Так і вона про щось думає.
Це чоловік…всі мислимо. Мислимо. А я зараз думаю, що він звертає увагу
тільки з свого боку, оскільки чужими очима в своєму житті він
подивитися не може. Отже, для нього світ відкривається, коли він зранку
розплющує очі, а закривається, коли ввечері він їх заплющує. Причому,
мабуть, у нього є свій окремий світ вночі, коли він спить. Уяви, ніби
цей чоловік, нехай Петро, бачить сон з декількома невідомими. Для нас.
Ну, добре. він їх знає. І ось Петро бачить сон. Його знайомі ходять,
говорять, думають увісні. Але це тільки його сон. Ніхто більше його не
бачить.
Прокинувшись зранку і згадавши про сон, Петро не буде усвідомлю- вати
того, що події, які відбувались увісні, належать лише його пам'яті.
Ніхто більше сна не бічив. Ніхто. Але цей чоловік відчуває, що ці події
(якщо вони були нормальними, не фантастичними), які відбулись у сні,
продовжують жити з ним. І Петро поводить себе зі своїми знайомими,
відчуваючи на соі сон, але знаючи, що це був лише сон.
Тоді, що ми маєм: людина бачить все з свого боку. Побачити звичайний
сон може тільки одна людина, а інші - ні. Значить, існує уявний світ
кожної людини, де вона є його центром, можна сказати, царем, богом. Цей
світ активно реалізовується тоді, коли людина усвідомлює себе, своє
життя. Тобто, коли людина не спить і в нормальному психічному стані.
Коли ж людина помирає, то помирає й увесь світ. Ось і все.
- Тобто, ти хочеш сказати, що в мене є свій світ, а в тебе свій, в того Петра свій і так далі?
- Це тільки моя думка.
- Цікаво. А що ти думаєш про богів, про віру?
- Залежно про якого бога. Якщо про християнського, то нічого. Він просто є. А якщо взагалі…
- Взагалі.
- Розумієш… "взагалі" я теж нічого не думаю. В що людина вірить, тим
вона живе. Можна сказати, що навколишній світ залежить від того, чи ми
в нього віримо чи ні.
- Як так?
- От подумай.Тебе з раннього дитинства вчили називати речі своїми
іменами, так? Але в речей немає імені. Предмети, явища просто є.
Назвали їх самі люди. Ніде не було сказано, що Земля - Земля, стіл - це
стіл, а людина - це людина. Сама людина так себе назвала. Дивись, на
чому ми зараз сидимо?
- На лавці.
- Ось. Лавка. А чому ти думаєш, що цей предмет називається насправді
лавкою? Тому що так тебе навчили. Навчили вірити. Це поняття вже в тебе
вросло. Ти зараз не можеш перевчитись. Якщо я скажу, що тобі збрехали,
а лавка - це насправді стіл, ти скажеш, що я здурів. Те, що цей
предмет, на якому ми зараз сидимо, є лавкою, закладено у тебе десь в
підсвідомості. Заклали це тобі туди тоді, коли ти був немовлям. Отже,
виходить так, що навіть на слові відбивається віра. Це навіть не віра в
бога. Це просто віра в слово.
Так само є ще віра у вигляд, зображення. Якби ти немовлям не повірив в
те, що існує стеля над головою, ти б її так і не побачив. ти б просто
не знав, що це таке. Ти ж не можеш уявити чотирьохвимірний простір?
- Ні
- Чому? Тому що ти не знаєш, який він, ти в нього не віриш. Його тобі
не показали, ти в нього не повірив, і його для тебе не існує.
- Цікаво тебе слухати. Я вже навіть зголоднів. Це я знаю також тому, що я в це вірю?
- Звичайно. Зрозумій, повірити - не означає свідомо повірити в те, що
тобі кажуть. Це відбувається абсолютно підсвідомо. Чого не можна
сказати про віру в Бога. Мені здається, що, скажімо, атеїст не може
потрапити ні в рай, ні в пекло, бо він в них не вірить. Їх для нього не
існує. Він їх просто не побачить, не усвідомить. Хоча, можливо, істини
ми не взмозі зрозуміти. Така вже людська природа. До речі, я бачу, що
твоя природа вже вперто про себе нагадує. Ти вже зовсім зголоднів.
Ходімо в якийсь бар, поїмо.
- Ходімо.
2. Вічність
Вічність буває дуже довгою. Майже завжди.
Вічність приходить дуже раптово. Тоді, коли ми того не очікуємо.
Вічність досягається тільки один раз. І то назавжди.
Вічність - це страшне слово. В нього не треба вдумуватись, бо можна відійти в неї занадто рано.
Тільки від нас залежить, чи наша вічність буде щасливою чи жахливою.
Вічність існує завжди, як нікуди і не зникає.
